Відмінна можливість поспостерігати за своїми механічними батьківськими реакціями і вбудованими програмами – це спроба зрозуміти, а чим же я керуюся, вибираючи той чи інший стиль поведінки зі своїми дітьми?
Я тут трошки проаналізувала, спробувала структурувати свої спостереження, і ось що у мене вийшло …
Батьківська стратегія
- Вирішальною, і задає тон усім моїм принципам, як не крути, є модель виховання, яку я сприйняла від батьків.
Тут, як і в будь-якій сім’ї, є свої плюси і мінуси. Але з цими реакціями найскладніше управлятися, так як вони сидять найглибше. І в стресові моменти, вони виявляються домінуючими, хочу я цього чи ні.
- Другою прилаштовується модель виховання мого чоловіка, так як з нею теж дуже потрібно рахуватися, якщо у нас сім’я з демократичною принципами. Тут конфлікти неминучі. Так як двох однакових сімей нізащо не знайти, як і двох однакових людей.
Наше бажання йти на компроміс між двома часто протилежними думками стає вирішальним для щастя сім’ї.
Винятком є сім’ї, де чоловік вважає, що виховання дітей – це суто жіноча роль. При такому підході конфлікту не буде. Це потім вже, коли діти стануть дорослими, таке виховання може вийти боком. Але зараз не про це.
- Третьою складовою моєї стратегії я б назвала критичне переосмислення того, як мене виховали батьки. Воно засноване на моїх набитих шишках вже в дорослому житті і на досвіді великої кількості тренінгів і консультацій, де спливли і піддалися спробам виправити всі або багато помилок моїх батьків у створенні моєї особистості.
- Наступними підтягуються знання з педагогіки і психології, добре засвоєні під час студентських років і під час моєї педагогічної практики. Я їх вважаю мало не найважливішими в моєму списку. Тому що ті методи, які я пропустила через себе, то з чим я експериментувала і на чому вчилася – це та сама база, яка може конкурувати з ввібраними з дитинства принципами.
- І, звичайно ж, нікуди вже не дітися від лавини книг, статей і публікацій на тему виховання (видання, соц.сети, блоги). І всі їх я обов’язково читаю як супер відповідальна мама. Всю отриману інформацію співвідношу з моїм баченням і уявленнями про те, як не покалічити дитину і зробити її дитинство щасливим. При цьому не забути виховати з неї успішну людину і не втратити близькі взаємини. І роблю відповідні висновки.
Це я ще не почала відвідувати лекції психологів на ці теми, а так хочеться, але я поки стримуюся …
- І остання, але від цього не менш важлива складова моєї стратегії – це набутий досвід з моїми дітьми, усвідомлення того, що і як працює, а що взагалі не працює з цими конкретними маленькими індивідуальностями.
Про це варто писати багато і окремо.
Це і про материнську інтуїцію, і про емоційний інтелект, і про те, що не всі методи можуть підійти саме моїм дітям, про те, що потрібно спиратися на глибинні знання в психології, знання типажів, форм реакцій і індивідуальних особливостей не тільки дітей, але і батьків.
Як не зійти з розуму?
Я постійно лавірую в моєму спілкуванні з дітьми в цьому океані досвіду та інформації, і намагаюся знайти себе як ідеальну маму … Тут головне не замислюватися про те, чому я так чи інакше поступаю …
А якщо задумалася, то все! Зворотного шляху немає. Доведеться розбиратися і бути свідомою мамою.
Хоча плюси можна знайти і в тому і в іншому варіанті. Вибирати нам.
Втім, як і завжди!
Скажу так, якщо ми спантеличуємо власним розвитком за допомогою виховання, наш шлях – другий.
Не найлегший, але найцікавіший!
Автор – психолог Тетяна Коваленко
Джерело – popyatam.com