Я завжди відношуся з ПОБОЮВАННЯМ, коли батьки намагаються бути ідеальними. Коли мама “кружляє” над дитиною, не даючи їй сплакнути. Коли хтось з батьків довго сидить в декреті переживаючи, як це дитина впорається без нього. Коли життя батьків навкруги тільки дітей, а свої потреби нехтують. Коли дуже рано і ретельно вибирають школи і сади намагаючись уберегти дитину від власних страхів. Коли будь-яке негативне переживання дитини блокується, так як батьки поспішають “врятувати від придуманого нещастя”. Коли батьки у минулому відмінники і ростять такого ж з ідеєю, що тільки відмінники можуть реалізуватися в житті і по іншому ніяк. Коли живуть заради дітей тихо ненавидячи один одного. Коли не можуть відмовити дитині через страх скривдити, засмутити, щоб НЕ відчути себе поганою матір’ю.
Такі батьки щосили намагаються бути “хорошими”, на це витрачається багато енергії, часу і сил. Вони бігають по тренінгах, читають багато книг, консультуються у кращих фахівців. Тільки вони НЕ відчувають свою дитину. Роблять це для себе і цього не усвідомлюють. Вони вимогливі до результатів дитини, оскільки постійно хочуть бути “хорошими”. Результат і поведінка дитини, цей доказ їх “правильності” і “суперовости”.
ІДЕАЛЬНІ батьки, підсвідомо хочуть мати ідеальну дитину, яка слухняна, веде собі добре, вчиться на відмінно, бере участь в конкурсах і олімпіадах … Тільки, ПОТРЕБИ дитини частенько залишаються непоміченими і проігнорованими. Батьки спантеличені більше своєю “хорошістю”, “правильністю”, “ідеальністю” і часто бажанням не бути схожим на своїх батьків, доводячи собі і їм, що “я не такий як ти”, ніж САМОЮ дитиною і його ІСТИННИМИ потребами.
Батькам складно бути емоційно включеними в дитину, якщо вонин заклопотані своїм статусом. Потреба відчувати “хорошими”, на жаль, сильніше за любов до дитини. Але, створюється ілюзія любові.
Результати такого виховання можуть бути наступними:
– Діти зростають у великому боргу перед своїми батьками, вічна ВИНА організовує простір взаємовідносин;
– На дітях лягає непосильна відповідальність за батьківську потребу в “визнанні”;
– Діти емоційно залежні від батьків;
– Діти не живуть своїм життям боячись розчарувати батьків;
– Діти нехтують своїми потребами, оскільки батьки цьому їх навчили власним прикладом;
– Дитина може звинувачувати свїх батьків в “нелюбові”, а батьки замість того, щоб зупинитися і зрозуміти, ще старанніше намагатимуться бути “суперовыми”;
– Іноді діти “січуть” батьківську потребу і бунтують, протестують, посилюючи провину батьків для отримання “бонусів”.
– Діти таких батьків стають або тривожними або агресивними;
– Дитина не вільна у своєму виборі і у своїх почуттях, оскільки боїться НЕ ВІДПОВІДАТИ;
Зазвичай, надмірне старання бути “хорошими” виливається в махровий батьківський НЕВРОЗ. І не лише. Діти також “хворіють” на не здорове відношення до них. І тоді точно треба, щось міняти в житті.
Бережіть себе упізнаючи себе! Присвойте свою неідеальність і раптом трапитися ДИВО!
Автор – психолог Наталя Простун