Корисності

Аналіз сімейного права країн членів Європейського Союзу. Австрія

Палац Правосуддя (Justizpalast), Відень

За даними Державної служби статистики України у 2017 році кількість розлучень становить понад 51% від кількості зареєстрованих шлюбів. Розлучення відбуваються у великій кількості, традиційні сімейні цінності переживають велику кризу.

Громадська організація “Дитина МАЄ ПРАВО” провела аналіз сімейного права країн членів Європейського Союзу, щоб зрозуміти як реалізовані:

 – Батьківська відповідальність

 – Спільна опіка батьків та почергове проживання дитини з кожним із батьків після розлучення

 – Обов’язок утримувати дитину кожним з батьків після розлучення

 – Цільове використання аліментів, та механізми перевірки

 – Захист права на контакт та виховання з кожним із батьків після розлучення

Цікаво, як такі питання вирішуються в європейських країнах та як нам імплементувати найкраще з міжнародного досвіду, задля захисту права українських дітей.

 

Поступово будем викладати ці матеріали, сьогодні ми розглянемо Республіку Австрію.

Батьківська відповідальність є обов’язком і правом батьків. Вона включає: догляд за дитиною і її виховання, управління майном дитини та представлення її інтересів, а також інші питання (розділ 158 Цивільного кодексу Австрії – Allgemeines Bürgerliches Gesetzbuch).

Відповідно до розділу 160 Цивільного кодексу Австрії догляд за дитиною означає, перш за все, турботу про фізичний добробут, її здоров’я та безпосередній контроль за дитиною, а виховання дитини включає, зокрема, забезпечення потреб фізичного, психічного, емоційного і морального стану дитини, розвиток і просування талантів, здібностей, уподобань і потенціалу розвитку дитини, шкільне і професійне навчання. Догляд також включає лікування дитини і прийняття рішення про місце проживання. (розділ 162 Цивільного кодексу Австрії), прийняття рішень про поїздки за кордон, виборі шкіл, виборі або зміні релігії дитини.

Стаття 164 Цивільного кодексу Австрії свідчить, що батьки повинні управляти майном дитини «з турботою порядних батьків».

«Юридичне представництво» дитини визначається як право та обов’язок розв’язувати юридичні питання для дитини. Це представництво дитини у випадках, коли права або обов’язки покладаються безпосередньо на дитину, або надання згоди від імені дитини (наприклад, укладення договору про медичне лікування з лікарем, згода на лікування дитини)

Якщо дитина народжується у шлюбі або якщо батьки одружуються один з одним після народження дитини, батько та мати мають рівні права на опіку (пункт 1 статті 177 Цивільного кодексу Австрії). Якщо дитина народилася поза шлюбом, опікунство над дитиною матиме тільки мати (пункт 1 статті 177 (2) Цивільного кодексу Австрії). Пункт 2 статті 177 (2) Цивільного кодексу Австрії свідчить, що ті батьки що не перебувають у шлюбі можуть особисто заявити реєстратору про те, що вони несуть спільну відповідальність за опіку над дитиною, якщо опіка ще не врегульована в суді. Якщо батьки не живуть в одному домогосподарстві, вони повинні прийти до угоди про те, який з батьків буде основним опікуном дитини. Батьки можуть укласти угоду в суді або надати таку угоду до суду (розділ 177 (3) Цивільного кодексу Австрії). Суд також може надати право опіки для обох батьків (стаття 180 (2) Цивільного кодексу Австрії).

Спільна опіка може бути припинена тільки за рішенням суду. Якщо суд присуджує спільну опіку, в ньому також має бути вказано домогосподарство, в якому в першу чергу будуть піклуватися про дитину. У цих рішеннях суд завжди буде віддавати пріоритет тому, що відповідає найкращим інтересам дитини. Якщо тільки один з батьків отримує опікунство, іншому надається право на особистий контакт з дитиною, право на інформацію та представництво дитини, як це визначено в статті 189 Цивільного кодексу Австрії.

Якщо обоє батьків позбавлені можливості здійснювати опіку, суд повинен вирішити, які бабусі та дідусі або які прийомні батьки повинні отримати опіку над дитиною. Добробут дитини завжди є головним критерієм при призначенні опіки.

Якщо той з батьків, який має одноосібну опіку, позбавлений можливості здійснювати опіку, суд повинен вирішити, чи слід в цьому випадку надати повну або часткову опіку іншому батьку, бабусі чи дідуся, або прийомним батькам. Другий з батьків буде мати перевагу перед бабусею і дідусем і прийомними батьками.

Якщо немає батьків, бабусь і дідусів або прийомних батьків, яким може бути призначено опікунство, опікунство над дитиною може бути призначено іншій придатній особі (стаття 204 Цивільного кодексу Австрії). Добробут дитини є вирішальним фактором при виборі цієї людини; бажання дитини і батьків також повинні бути взяти до уваги (стаття 205 (1) Цивільного кодексу Австрії). Спочатку розглядаються родичі, за якими слідують інші близькі до дитини особи і, нарешті, інші відповідні особи, такі як організації із захисту дітей або молоді (стаття 209 Цивільного кодексу Австрії).

Спільна опіка продовжує застосовуватися після розлучення або анулювання шлюбу. Однак, якщо батьки бажають зберегти спільну опіку, як і раніше, вони повинні представити в суд угоду із зазначенням батька, з яким в першу чергу буде проживати дитина. Суд повинен затвердити цю угоду, якщо це відповідає інтересам дитини. Однак батькам не дозволяється розділяти опіку таким чином, щоб це означало, що один з батьків несе одноосібну відповідальність за догляд за дитиною і її вихованням, тоді як інший займається лише управлінням майном дитини та представництвом дитини.

Якщо така угода не подана протягом розумного періоду часу після розірвання шлюбу або якщо це не відповідає найкращим інтересам дитини, суд повинен вирішити, чи може мирова угода бути досягнута і якщо ні, який батько буде основним опікуном над дитиною в майбутньому.

Батьки також можуть вказати, що тільки один з батьків повинен зберегти опіку над дитиною після розірвання шлюбу. Угода, що передбачає того з батьків, з яким дитина в основному буде проживати, в таких випадках явно не потрібна. Це відноситься не тільки до випадків розірвання шлюбу, але і до випадків, коли батьки дитини все ще перебувають у шлюбі, але постійно живуть окремо. У таких випадках суд приймає рішення тільки на прохання одного з батьків.

Якщо батьки не можуть дійти згоди з питання відповідальності батьків, вони можуть звернутися в службу у справах дітей або в молодіжні служби (сімейні консультації) або в приватні організації. Крім того, батьки можуть використовувати медіацію, консультування пари або батьківське консультування, а також користуватися іншими послугами.

Суддя в опікунському суді (Pflegschaftsgericht) може тільки офіційно ініціювати і виносити рішення у справах, пов’язаних з правами опіки та правом на контакт. Якщо існує ризик для добробути дитини, необхідно повідомити служби соціального забезпечення дітей і молоді. Якщо дитині загрожує небезпека, вони можуть вжити відповідних заходів, в тому числі відкликати опіку в найсерйозніших випадках.

Рішення про виплату аліментів може бути прийнято тільки на прохання законного представника дитини або особи, яка досягла повноліття. Суд не може прийняти рішення за власною ініціативою. Утримання дитини має бути заявлено в рамках досудового судочинства (Außerstreitverfahren). Це також відноситься до дітей повнолітнього віку.

Той з батьків, який не отримав права опіки, має право бути своєчасно поінформованим про важливі питання, що стосуються дитини, і плановані заходи, які вимагають колективного представництва в разі спільної опіки (стаття 167 (2) і (3) Цивільного кодексу Австрії) особою, що має право на одноосібну опіку і має право коментувати цю інформацію. Коментарі повинні бути взяті до уваги, якщо висловлені побажання краще відповідають інтересам дитини. Ці права також поширюються на менш важливі питання (за умови, що вони не є просто повсякденними справами), наприклад якщо, всупереч готовності батьків без права опіки, він / вона не має регулярного особистого контакту з дитиною, наприклад, через те, що обставини не дозволяли або тому, що дитина відмовляється від контакту (розділ 189 (3) Цивільного кодексу Австрії).

Якщо той з батьків, який має право опіки, постійно не виконує ці зобов’язання, суд може видати відповідні судові заборони на вимогу і, якщо добробут дитини знаходиться під загрозою, за його власним клопотанням (пункт 4 статті 189 Цивільного кодексу Австрії). Наприклад, суд може віддавати конкретні розпорядження тому з батьків, хто не виконує їх, або уповноважувати батька чи мати без права опіки на отримання інформації від лікаря або школи. Якщо поведінка батьків з опікою ставить під загрозу добробут дитини, опікунство може бути відкликано частково або повністю відповідно до розділу 181 Цивільного кодексу Австрії.

Право на інформацію і вираження думки може бути обмежено або відкликано судом, якщо його використання серйозно загрожує добробуту дитини. Те ж саме стосується, якщо відповідний батько зловживає цими правами або використовує їх таким чином, який є неприйнятним для другого з батьків. Вони також припиняють своє існування, якщо батько сам відмовляється від контакту з дитиною без пояснення причин (пункт 2 статті 189 Цивільного кодексу Австрії).

Опіка завжди повинна здійснюватися з відповідністю до найкращих інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини слід враховувати його особистість і потреби, особливо його / її таланти, здібності, переваги та потенціал розвитку, а також умови життя батьків.

Всі особи опікуни (батьки, бабусі та дідусі, прийомні батьки, інші особи) та особи, які мають інші права та обов’язки щодо дитини (наприклад, права на доступ), повинні, щоб гарантувати добробут дитини, утримуватися від усього, що може підірвати відносини дитини з іншими особами, які мають права та обов’язки щодо дитини або які можуть ускладнити виконання цими особами своїх обов’язків (вимоги до належного поведінки [Wohlverhaltensgebot], стаття 159 Цивільного кодексу Австрії).

Принцип одноосібного представництва застосовується до юридичної представництва, тобто кожен із батьків має право і зобов’язаний представляти дитину одноосібно. Таким чином, правові дії прийняті одним з батьків, мають юридичну силу, навіть якщо другий з батьків не згоден з ним (стаття 167 (1) Цивільного кодексу Австрії). Згода обох батьків, уповноважених представляти дитину, потрібно тільки у випадках, перерахованих в розділі 167 (2) Цивільного кодексу Австрії (наприклад, при зміні імені або прізвища дитини, виборі або зміні релігії дитини)

Згода другого з батьків необхідна в майнових питаннях, що не відносяться до звичайного підприємництва (стаття 167 (3) Цивільного кодексу Австрії). До них відносяться, наприклад, передача або заставу майна, відмова від права на спадщину, беззастережне прийняття або відмова від правонаступництва і прийняття подарунків з обмеженнями.

У цивільному судочинстві кожен із батьків має право представляти дитину самостійно. Батьки повинні дотримуватися вимог до доброї поведінки.

Компетентним судом є районний суд (Bezirksgericht) там, де дитина зазвичай проживає або, якщо дитина не проживає в Австрії, є той район, в якому законний представник має своє звичайне місце проживання. Якщо такого місця проживання в Австрії немає, то це суд району, в якому один з батьків має своє звичайне місце проживання, в іншому випадку це Віденський міський суд (Bezirksgericht Innere Stadt Wien). Звичайне місце проживання відрізняється від місця проживання тим, що воно зазвичай є місцем проживання протягом певного безперервного періоду часу (приблизно шість місяців).

Заяви про передачу одноосібної опіки або участі в опіці можуть бути подані в письмовому вигляді поштою або особисто в так звані «робочі дні» (Amtstage), які проводяться не рідше одного разу на тиждень, зазвичай вранці у вівторок. Сторони не повинні обов’язково бути представлені адвокатом. Однак, якщо вони хочуть бути представленими, вони можуть бути представлені тільки адвокатом.

Заява повинна містити виклад обставин справи, імена, прізвища та адреси заявника та його / її представника і, при необхідності, імена та адреси інших відомих йому сторін, а також з питань, що стосуються громадянського стану, також дата і місце народження і національність сторін.

Якщо форма чи зміст заяви є неправильною або неповною, що перешкоджає подальшим процесуальним діям, Суд не повинен ігнорувати або відхиляти її, а повинен спочатку спробувати виправити її (пункт 4 статті 10 Закону про спірні провадження).

Відповідно до статті 63-73 Цивільного процесуального кодексу (Zivilprozessordnung – ZPO) юридична допомога надається в цивільному процесі за запитом, якщо сторона не може покрити витрати на ведення справи, не опинившись нижче необхідного прожиткового мінімуму.

Необхідний прожитковий мінімум, в абстрактному вираженні, лежить між статистичними середнім доходом особи і мінімальним прожитковим мінімумом. Вважається, що існує ризик, якщо сторона і його / її сім’я, не зможуть вести навіть скромне життя, беручи до уваги будь-які наявні активи або можливість накопичення заощаджень під час більш тривалих розглядів. Часткова юридична допомога також може бути надана. Юридична допомога буде схвалена тільки в тому випадку, якщо передбачуваний судовий позов або захист не виявляться явно несерйозними або марними. Національна приналежність сторін не має значення. Юридична допомога включає, зокрема, тимчасове звільнення від сплати судових витрат і зборів зі свідків, експертів, перекладачів, а також оплату дорожніх витрат стороні, якщо він/вона повинен з’явитися особисто. Якщо згідно із законом потрібно представництво адвоката (наприклад, в суперечках на суму понад 5000 євро або в розглядах в регіональних судах [Landesgerichte]) або якщо це вважається за необхідне в світлі обставин справи, стороні буде тимчасово надано австрійського адвоката безкоштовно. Адвокат дасть стороні юридичну консультацію до початку розгляду з метою досудового врегулювання. Стаття 71 Цивільного процесуального кодексу передбачає, що сторони, які отримують юридичну допомогу, повинні будуть виплатити частину або всю суму, від яких вони були тимчасово звільнені і які ще не були повернуті. Крім того, вони повинні будуть заплатити адвокату, призначеного йому / їй, встановлені ставки, як тільки вони зможуть, не ризикуючи своїм необхідним прожитковим мінімумом. Після закінчення трирічного періоду після завершення виробництва зобов’язання по погашенню більш не може бути накладено. Щоб перевірити, чи були виконані умови для погашення, суд може попросити сторону подати нову декларацію про майно (Vermögensbekenntnis) разом з доказами протягом відповідного періоду часу.

Рішення суду першої інстанції про відповідальність батьків може бути оскаржене. Термін подачі апеляції становить 14 днів з дати вручення письмовій копії рішення. Як правило, рішення по апеляції приймає суд другої інстанції.

У деяких випадках позов може бути поданий до Верховного суду (Oberster Gerichtshof) на рішення, винесене судом апеляційної інстанції (Rekursgericht) в рамках апеляційного провадження. Такі звернення допустимі тільки в тому випадку, якщо вони розв’язують юридичне питання, що має велике значення. Однак з деяких питань такі позови неприйнятні, наприклад з питань, що стосуються юридичної допомоги, витрат та інше. Крайній термін для подачі до Верховного суду – 14 днів з дати отримання рішення суду апеляційної інстанції Звернення повинно бути підписане адвокатом або нотаріусом (пункт 5 статті 65 (3) Закону про особливе судочинство).

Відповідно до статті 79 (2) Закону про особливе судочинство, Суд повинен вжити відповідні обов’язкові заходи на прохання або за своєю власною ініціативою. Ці заходи включають штрафи, утримання під вартою до одного року, обов’язкове відвідування, перевірку документів, інформації та призначення осіб, які повинні вживати розумних заходів коштом і на випадок банкрутства опікуна. Постанови про особистий контакт також повинні застосовуватися всупереч волі того з батьків , який не живе в спільному домашньому господарстві з дитиною. Суд також може привести у виконання рішення, що стосуються аліментного змісту, використовуючи відповідну пряму силу. Суд може за власною ініціативою, утримуватися від проведення виконання, тільки якщо він ставить під загрозу добробут дитини. Крім того, при приведенні у виконання постанов суду про опіку або затверджених судом суд може звернутися за допомогою в служби у справах дітей та молоді, особливо щодо тимчасового догляду за дитиною, якщо це необхідно для того, щоб забезпечити його / її добробут. Однак тільки судові органи можуть використовувати пряму силу для виконання судових рішень. Вони можуть звернутися за допомогою в поліцію.

Рішення інших держав-членів ЄС будуть визнаватися без будь-якої спеціальної процедури.

 

Джерело – Дитина МАЄ ПРАВО