Дитина відкрита і спонтанна, за кожним її проявом ховаються життєво важливі потреби, які не завжди легко зрозуміти навіть мамі.
Це стосується і агресії дитини. Вона злиться, б’ється і лається не тому, що погана. Так вона справляється з фрустрацією, станом, коли щось йде врозріз з її потреб та очікувань.
Людська психіка влаштована таким чином, що наші емоції виникають спонтанно, поза нашого бажання. Ми не можемо змусити себе не відчувати злості, смутку, образи. Кожне наше почуття є голосом підсвідомості. Воно тихо шепоче, а іноді голосно кричить про потреби. Тому важливо почути емоції, а не придушити їх, як свої так і дитячі.
За дитячою агресією стоїть бажання домогтися того, що дає безпеку, любов, увагу. Ми часто помічаємо незрілу поведінку і рідше розуміємо, що ховається за нею.
Незрілі дитячі емоції, спалахи гніву, істерики – це адаптація дитини до обмежень світу. Вона пізнає свою силу і кордони, бореться щосили, щоб домогтися свого, але іноді стикається з неможливістю щось поміняти. У цей момент дуже важливо, щоб поруч опинився дорослий, здатний допомогти дитині пережити лють, а потім смуток і марність.
Якщо батьків карали, соромили, відкидали в їх дитинстві за гнівну поведінку, їм буде вкрай складно виносити істерики і агресію своїх дітей. Будучи дітьми вони самі не отримали досвіду підтримки, і не дуже розуміють, як надати її своїй дитині.
Батьки вчать малюка справлятися зі своєю агресією, в першу чергу, допомагаючи усвідомити її: «Я бачу, що ти злишся. Здається, ти розсерджений». І тоді дитина пов’язує свій стан з назвою емоції і знає, як впреть позначити свої почуття.
Добре, коли діти можуть ясно висловити те, що переживають: «Я дуже злюся! Мені так не подобається! Я засмучений!”. Даємо можливість дитині проговорити свої емоції, якщо цього не досить, нехай вона покаже тілесно, як злиться: потопає ногами як ведмідь, порикує як лев, пошипе як змія. Для зміцнення таких навичок, радіючи, грайте з дітьми в сім’ю диких тварин, які із задоволенням виявляють свою силу-агресію.
Важливо, щоб дитина сам не лякалася своєї агресії, не боялася вашої реакції на свою злість, а могла висловити її безпечним чином. Агресія – це енергія, поки їй не дати тілесний або вербальний вихід, раціональна частина мозку не увімкнеться. Дитина не почує наші доводи, поради, розумні слова, поки не заспокоїться її емоційний мозок. А умиротворяє дитину наша спокійна присутність поруч, коли ми разом промовляємо почуття і шкодуємо про те, що сталося. Тільки в емоційному спокої можна обговорити ситуацію, пошукати нові рішення і про щось домовитися.
Автор – дитячий і сімейний психолог, гештальт-терапевт Антоніна Оксанич
www.oksanych.com.ua