У вихованні дітей (та й у спілкуванні з дорослими) говорити “ні” – необхідно.

Але важлива форма: варто встановлювати межі в безпечній формі, без агресії.

Якщо батьки в дитинстві пережили тривале психологічне чи фізичне приниження, є ризик що вони асоціюють владу лише з негативом та небезпекою, а тому уникають авторитетного виховання та можуть впадати в іншу крайність – вседозволеність.

Важливо втримати баланс і не впасти в крайнощі. Влада в турботливих руках – не є небезпекою, а є опорою й захистом для дитини, є тими межами в яких їй почувається безпечно.

Саме тому не варто боятися слова “ні”. Так, нас не вчили цьому слову в дитинстві, але вчитися ніколи не пізно). Батьки мають повне право встановлювати дитині межі, казати “ні” і пояснювати чому “ні”, щоб дитина розуміла наслідки дій, а не керувалася страхом покарання.

Втім, варто бути готовими, що дитина теж буде вчитися говорити це важливе слово – і тут уже вмикається вміння чути одне одного й домовлятися, не втрачаючи авторитет дорослої людини.

Джерело – НеБийДитину