Діти

Що варто знати про дитячі істерики?

Що робити батькам, коли дитина заходиться від плачу, кидається на землю, несамовито кричить? Що означає дитяча істерика і як вивести дитину із цього стану? Давайте розбиратися разом.

 

ЩО ТАКЕ ІСТЕРИКА?

Істерика у рік-півтора-два – ознака вікової кризи, а, отже, переходу на новий рівень розвитку. Завдання батьків – розуміти, що відбувається з дитиною, і допомогти їй пройти цей поріг.

У такому віці конфлікт полягає у тому, що у дитини з’являється воля, бажання, але недостатньо можливостей, аби їх задовольнити. У рік-півтора дитина відокремлюється від мами як особистість, і починає досліджувати світ, оволодівати необхідними для цього навичками – ходити, говорити тощо. Проте півторарічна дитина тільки-но зіп’ялася на ніжки, і тому ще не може дотягтися до книжки на верхній полиці, як їх хочеться, ще не може на словах донести свої потреби до дорослих, не вміє впоратися зі своїми емоціями.

Психіка дитини схожа на запалений сірник – швидко загорається, швидко чимось захоплюється. Гальмівні процеси, які є основою володіння собою, поки що не розвинені. Тому у стані емоційного збудження дитина потребує дорослого, який має досвід гасіння цих емоцій – дорослого, який своїм спокоєм, лагідними словами і обіймами допоможе вгамуватися.

 

ЧОМУ БАТЬКАМ ВАЖКО ПЕРЕНОСИТИ ДИТЯЧІ ІСТЕРИКИ?

У цей період діти таким чином тестують і тренують нас, випробовують наше вміння любити і прощати. Зокрема, такі стани дитини – виклик для незрілих мами/тата, які не контролюють себе і нездатні впоратися навіть із власними емоціями. Якщо батьки не дбають про себе, не розслабляються, рано чи пізно настане зрив, тому турбуватися про себе необхідно, щоб мати внутрішні ресурси.

На здатність батьків гасити негативну емоцію впливає і власний досвід переживання кризових станів, коли вони були дітьми. Якщо у них були мама/тато, які спокійно реагували на їхні дитячі істерики, вони підсвідомо засвоїли поведінкові моделі, як себе поводити, коли хтось перебуває у стресі чи збудженому стані. Але якщо таких моделей не було, чи й навпаки – їх за це карали, це може мати серйозні психологічні наслідки і для них самих, і тепер вже для їхніх дітей. Якщо батьки не володіють собою у стані афекту, вони можуть робити страшні речі і травмувати дитину і фізично, й психічно.

Є такий парадокс: кожна дитина насправді хоче бути слухняною і любити батьків, тому що це природній, приємний і бажаний для неї стан. Але якщо немає проявів любові з боку батьків, іноді діти йдуть на крайнощі лише для того, щоб батьки звернули на них увагу. Для дитини найгіршою є байдужість – навіть покарання не видається таким страшним, порівняно з цим.

Важливо також розуміти, що дитина має право на прояв усього спектру емоцій і станів – як і дорослий. Вона також може покричати, посваритися, висловити своє невдоволення.

 

ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ ПІД ЧАС ІСТЕРИК?

Заспокоювати і спілкуватися з дітьми у стилі «я-повідомлень», фіксуючи власні враження від поведінки дитини і не ототожнюючи її з цією поведінкою: «я бачу, що тобі сумно», «мені здається, що ти проковтнув капризульку» тощо. Вирази на кшталт «ти поганий», «я тебе більше не люблю», «будеш нечемний – віддам отому дядькові» тощо, особливо якщо вони стають нормою, самі по собі є травмуючими. «Я-повідомлення» – теж певна навичка, яка дозволяє мамі чи татові екологічно висловлювати свої емоції – корисне вміння, яке можна і потрібно засвоїти. Адже ми постійно перебуваємо в емоціях, але часто не знаємо як їх проявити, як реагувати на емоції інших. До слова, якщо цим вмінням і навичкою володіють батьки, діти перейматимуть таку модель поведінки. І навпаки: якщо дитина повсякчас бачить маніпулятивну поведінку, наприклад, з боку мами щодо батька, вона буде наслідувати її.

 

ВАЖЛИВО НЕ ТІЛЬКИ, ЯК ЗАСПОКОЮВАТИ, А Й КОЛИ САМЕ

Ще один нюанс, про який потрібно знати батькам: іноді вони намагаються заспокоїти дитину, але роблять це не у слушний момент і в неправильний спосіб. Коли дитина у стані афекту, її мозок працює як сирена, яка заглушає все: дитина не чує слів, нікого не бачить, задихається, не схожа на себе. Першим, що починає реагувати на інші сигнали, є тіло, тому першим повинен бути дотик. Наприклад, покласти руку між лопатками – місце дотику до тіла матері в утробі, погладити, дати відчути тепло руки. І дитина починає заспокоюватися, нормалізується дихання – тоді можна починати говорити. Важливо, щоб при цьому був зоровий контакт, очі в очі.

 

ІСТЕРИКИ – ЦЕ НОРМАЛЬНО?

Загалом, це нормально, що діти проходять через ці вікові кризи, а отже – розвиваються і ростуть, що у свої три роки вони кажуть «я хочу/не хочу», «я сам/сама». Так вони вчать батьків, що дитина – не їхня власність, а особистість, Божа дитина. Ми лише створюємо для неї простір, щоб вона рано чи пізно пішла в своє життя і відбулася там, куди її веде Бог і для чого вона народжена. Але часто батьки шукають не Божої волі, а своєї, часто їх веде власне «его» – зокрема, і у тому, що таке слухняна дитина. Але дитина, може, і слухняна, але чи щаслива?

 

Автор – Сімейний та дитячий психолог Ольга Колеснікова-Чмель