Екстремальні ситуації, це ті моменти, коли накриває з головою хвилею емоції і ти в них тонеш, захлинаючись, не маючи жодного шансу спливти.

Зазвичай такі “неприємності” трапляються з умовно “негативними” емоціями: гнів, відчай, туга, розчарування, образа, презирство і т.д.

 

Є 100% працюючий спосіб взяти себе в руки і знайти в ці складні моменти контакт з собою.

Цей спосіб складається з чотирьох кроків. На перший погляд вони прості. Але майже в кожному з них є підступ, про який важливо попередити. Інакше може виникнути спокуса при першій же невдачі сказати, що все це не працює і далі йти по життю з гордо піднятою головою і впевненістю, що я така емоційна, імпульсивна і зі складним характером (цим моментом багато хто чомусь особливо пишається).

Отже, алгоритм в студію.

 

1 крок.

У момент загострення пристрастей повернути контакт з тілом. Найкраще це працює через ДИХАННЯ. У момент емоційної напруги наше дихання ніби завмирає, наше завдання – повернутися до глибокого дихання.

Підступ: на перший погляд це звучить досить просто, але по факту: подих це вхід в самоусвідомлення, а ви не гірше за мене знаєте як зазвичай важко зробити перший крок. Але якщо він зроблений – 50% успіху забезпечено.

 

2 крок.

Після того, як контакт з тілом налагоджений, наше завдання – побачити, що з нами відбувається. Усвідомити, що я у владі емоції. І найголовніше – необхідно для себе НАЗВАТИ ІМ’Я емоції. Іншими словами поставити “діагноз”.

Підступ: можуть виникнути складнощі з ідентифікацією стану. Елементарно: у людини може бути невеликий запас характеристик своїх емоцій. Як то: радість, смуток, злість, образа … і все.

Але навіть при такому розкладі, якщо точно назвати хоча б ці стани, то все може вийти.

 

3 крок.

Необхідно ВІДОКРЕМИТИСЯ від своєї емоції. Внутрішньо собі сказати: ось є я, а ось емоція. Я не є вона. Емоція – це частина мене, і я маю право і вибір з нею не зливатися воєдино.

Підступ: ми частіше за все не віддаємо собі звіт, що в деякій мірі отримуємо задоволення від емоцій що нас накривають, особливо від “негативних”. Якщо раптом мене звинуватили в чомусь не справедливо, і я до глибини душі обурена, то як же не хочеться відділенням знижувати градус такою привабливою в цей момент емоції.

 

4 крок.

“Я – господар”. Відокремившись, ми тепер абсолютно вільні. Тепер ми вирішуємо, проявляти емоції чи ні, або з якою силою її висловлювати; відстрочити і в зручний момент побити, наприклад, подушку, або дозволити собі свідомо випустити “пар” не дивлячись на осудливі погляди з боку. Тепер не емоція володіє мною, а я емоцією. Простіше кажучи, ми беремо її під контроль.

Це вміння, яким неперевершено користуються талановиті актори. Так що, як ви розумієте, нічого неможливого немає. Було б тільки бажання.

 

Не буду обіцяти, що вийде з першого разу. Спочатку буде виходити усвідомлювати, що відбувається, вже коли пік пройдено, і можливо ми вже комусь зробили боляче. Потім будемо себе бачити в процесі як би з боку. І вже просунутий рівень – це бачити, як емоція зароджується і усвідомлювати, що саме є в зовнішньому світі пусковим механізмом нашої бурхливої ​​реакції.

 

Всього 4 кроки: дихання, назвати, відокремитися і розібратися хто в домі господар. От і все!

Спробуйте. Не пошкодуєте.

 

Автор – психолог Тетяна Коваленко