Батьківська відповідальність означає опіку над неповнолітньою дитиною, яка пов’язана із батьківськими обов’язками та правом піклуватися про дитину. Охоплює право піклуватися про дитину (опіку над особою), право керувати майном дитини (опіка над власністю) та право розв’язувати питання, що стосуються дитини. Опіка над власністю включає право та обов’язок керувати майном дитини, а також представляти дитину. Це не виключає права дитини на самостійне управління майном у випадках, передбачених законом.

Батьки мають повноваження щодо прийняття рішень щодо своєї неповнолітньої дитини. Складаються з права розв’язувати щоденні (звичайні, пов’язані з опікою) питання, що стосуються дитини та не мають постійного впливу на розвиток дитини. Окрім повноважень щодо прийняття рішень, батьки, які мають право на опіку, також мають право на представництво щодо своєї неповнолітньої дитини. Батьки, які мають спільну опіку, мають спільне право на представництво.

❗Батьки мають право на контакт зі своїми дітьми, що означає обов’язок та право обох батьків підтримувати прямий контакт зі своїми дітьми. Право батьківського контакту зі своїми дітьми не залежить від існування опіки. Батьки також мають зобов’язання щодо утримання неповнолітніх дітей.

Взаємні права та обов’язки батьків та дітей виникають у зв’язку з родинним зв’язком, що встановлюється в порядку, передбаченому законом. Жінка, яка народжує дитину, є матір’ю цієї дитини. Чоловік, який зачав дитину – батько цієї дитини. Дитину вважають зачатою чоловіком, який перебуває у шлюбі з матір’ю дитини на момент народження дитини, який визнає своє батьківство або чиє батьківство встановлено судом.

Батьки, які одружуються один з одним, мають спільну батьківську відповідальність, тобто опіку над дітьми. Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі один з одним під час народження дитини, вони несуть спільну батьківську відповідальність, якщо вони не висловили бажання залишити батьківську відповідальність одному з батьків під час подання декларації про намір щодо визнання батьківства або материнства.

Якщо жоден з батьків неповнолітньої дитини не має права на представництво або якщо неможливо встановити батьківство дитини, дитині призначається законний опікун, який матиме право опіки. Обов’язок законного опікуна полягає у забезпеченні виховання та розвитку дитини, захисту особистих та майнових інтересів дитини.

Законний опікун може бути фізичною особою з повною правоздатністю (наприклад, родичем дитини або третьою особою) або юридичною особою (компанією або місцевою владою). Юридичною особою призначається законний опікун, якщо не знайдено відповідну фізичну особу, або якщо батьки зазначили у своїй волі або договорі про правонаступництво, що юридична особа повинна бути призначена на посаду законного опікуна.

До призначення законного опікуна обов’язки опікуна тимчасово виконуються сільською або міською владою за місцем проживання дитини, згідно з реєстром населення, якщо виконуються передумови для встановлення опіки. При виконанні обов’язків опікуна сільська чи міська влада має права та обов’язки законного опікуна.

Якщо батьки не можуть або не бажають виконувати батьківські обов’язки, вони мають право дати згоду на передання дитини на усиновлення. Згода батьків на усиновлення не набере чинності до того, як не пройде вісім тижнів від народження дитини, а клопотання про усиновлення не може бути подане до суду до набуття чинності згоди батьків. За згодою одного із батьків, дитині може бути надана особа, яка бажає усиновити дитину, яка буде доглядати за нею до вступу в силу згоди, наданої для усиновлення.

Якщо жоден з батьків неповнолітньої дитини не має права на представництво або якщо неможливо встановити походження дитини, суд приймає рішення про призначення законного опікуна за власною ініціативою або на підставі заяви сільської або міської влади або зацікавленої особи.

 

❗Коли батьки розлучені або проживають окремо, вони повинні розв’язувати питання опіки. Батьки, які опікуються дитиною, можуть домовитися щодо здійснення свого спільного права на представництво. Зміна домовленостей про опіку, включаючи припинення спільної опіки, можуть бути здійснені тільки через суд. Кожен з батьків має право звернутися до суду з проханням про те, щоб опіка над дитиною була частково або повністю передана йому. Суд також може розв’язувати питання про опіку, якщо це вимагається у справі про розлучення або виплату допомоги на утримання дитини.

❗❗❗Батьки, які опікуються дитиною, можуть вільно організувати здійснення спільної опіки. Проте зміна порядку опіки, включаючи припинення спільної опіки, можлива лише через суд. Питання, пов’язані з опікою, вирішуються та визначаються в судовому порядку. Заслуховуючи будь-яке питання, що стосується дитини, суди передусім керуються найкращими інтересами дитини, враховуючи всі обставини та законні інтереси відповідних осіб.

Щоб домовитися, батьки можуть скористатися послугою сімейного посередництва (медіація). Місцева влада може направити їх до відповідного постачальника таких послуг. Наприклад, батьки можуть домовитися про процедуру доступу до дитини самостійно або за допомогою сімейного посередника, але якщо договір порушується, вони повинні звертатися до суду для отримання правового документа (рішення суду).

При визначенні порядку доступу до дитини суди, що прагнуть досягти домовленості між батьками щодо доступу до дитини слухають сторони якомога швидше та звертають свою увагу на можливість використання допомоги сімейного радника, зокрема, для досягнення спільної позиції щодо турботи про дитину та відповідальності за неї. Суд може зупинити провадження стосовно дитини, за умови, що зупинення не призведе до затримки, що завдає шкоди найкращим інтересам дитини та якщо зацікавлені сторони готуються до консультації поза межами суду або якщо, на думку суду, питання може, з інших причин, бути вирішене за згодою сторін.

До юрисдикції судів належать питання, пов’язані з правом батьківського контакту з дітьми, зміна та поновлення опіки, зобов’язання з виплат та зміною розміру на утримання на прохання одного із батьків.

Взаємні права та обов’язки батьків та дітей виникають з дня народження дітей, тобто батьки, від яких походить дитина, зобов’язані піклуватися про дитину. Взаємні права та обов’язки батьків та дитини залежать від того, хто опікується дитиною, якщо тільки один із батьків опікується дитиною, він/вона може розв’язати всі питання, що стосуються дитини, без попереднього консультування з іншим із батьків.

Один із батьків може мати виключну опіку над дитиною тільки у випадках, коли батьки висловили своє бажання залишити батьківську відповідальність одному із батьків при поданні декларації про намір щодо визнання батьківства. Один з батьків також може одержати виключну опіку у наступних трьох випадках.

1. Якщо один із батьків в судовому провадженні звернувся з проханням, щоб опіка над дитиною була частково або повністю передана йому. Як правило, звертаються з проханням про виключну опіку батьки, які мають спільну опіку, постійно проживають окремо або з якоїсь іншої причини більше не бажають здійснювати спільну опіку

2. Батьки також можуть здійснювати виключну опіку лише у випадках, коли мають спільну опіку, але право опіки одного з батьків було зупинене. Якщо виключна опіка над дитиною, надана одному із батьків на підставі закону або рішення суду, зупинена, суд надає опіку іншому із батьків, якщо це відповідає інтересам дитини.

3.Суд надасть виключну опіку другому із батьків, якщо той із батьків, який має виключну опіку, помер або був позбавлений опіки, якщо це не суперечить найкращим інтересам дитини.

 

Якщо батьки мають спільну опіку, вони здійснюють її відповідально та з повагою до дитини, враховуючи загальний добробут дитини. Батьки, які мають спільну опіку, також мають спільне право на представництво.

Якщо батьки, які здійснюють спільну опіку, не можуть домовитися у справі, що є суттєвим для дитини, суд може, на прохання одного із батьків, надати одному із батьків повноваження щодо розв’язання цього питання.

У разі виникнення спору, пов’язаного з опікою, заявник повинен подати позов до районного суду за місцем проживання дитини естонською мовою. (Якщо клопотання, прохання, скарга або оскарження, подані до суду учасником провадження іншою мовою, суд вимагає, щоб особа, яка подала такі документи, надала переклад до дати, встановленої судом). У позові має бути зазначена назва суду, персональні дані та вимога позивача, зацікавленої особи та їхніх дітей. Крім того, позов має мітити факти, заявник повинен перерахувати та пред’явити докази, що знаходяться у його розпорядженні.

Питання, пов’язані з визначенням прав батьків щодо дитини та домовленості про контакт з дитиною, тобто з питань, пов’язаних з опікою, також можуть бути розглянуті у справі, якщо це вимагається у у зв’язку з розірванням шлюбу або виплат на утримання.

❗За скороченою процедурою суд може вирішити справу лише про виплату матеріальної допомоги від одного із батьків, який проживає окремо від неповнолітньої дитини. Питання, пов’язані з опікою, не можуть бути розглянуті за спрощеною процедурою. Проте питання, пов’язані з опікою відрізняються від звичайних проваджень. Суд встановлює факти та сам збирає необхідні докази, якщо інше не передбачено законом. Суд не зв’язаний проханнями або фактами, викладеними сторонами провадження або їх оцінкою фактів, якщо інше не передбачено законом. Вимоги щодо оформлення протоколів засідань та для оформлення документів також є менш жорсткими. У справах, пов’язаних з опікою, суди можуть також застосовувати заходи щодо регулювання здійснення опіки або доступу до дитини під час розгляду справи або з метою забезпечення подальшого дотримання угод.

 

❗Суд може застосовувати запобіжні або тимчасові заходи, якщо є підстави вважати, що виконання рішення буде складним або неможливим. У сімейно-правових відносинах, тимчасові заходи можуть застосовуватися кожним судом, у межах якого повинна бути вжита відповідна міра і включають, наприклад, повернення дитини до другого із батьків (відібрання), або дотримання зобов’язання щодо утримання дитини; між іншим, суди можуть доручити відповідачу сплатити допомогу протягом періоду розгляду або забезпечити забезпечення виконання платіжного зобов’язання.

Якщо суд дійшов висновку, що фізична особа не може нести витрати на провадження у зв’язку з його або її матеріальним становищем, суд може звільнити особу повністю або частково від витрат на правову допомогу та сплату державного мита.

Рішення, винесене в ході провадження у справі, є судовим розпорядженням, до якого застосовуються положення про накладення судових наказів. Скарга може бути подана на судову заборону відповідно до загальних положень, що регулюють апеляційне провадження, якщо заявник вважає, що рішення суду першої інстанції базується на порушенні правового положення (наприклад, якщо суд першої інстанції неправильно застосував правове положення матеріального права або процесуального права). З цих причин касаційна скарга також може бути подана до Верховного Суду.

У сімейно-правових справах, розглянутих відповідно до позову, суд виносить рішення, яке підлягає виконанню з моменту набуття чинності, якщо інше не передбачено законом. У випадку, якщо боржник не виконає добровільно постанову, судове рішення буде виконане у виконавчому провадженні на підставі заяви, поданої заявником. З цією метою позивач повинен подати заяву до державного виконавця, у чиїй територіальній юрисдикції проживає боржник або де знаходиться майно боржника. У справі, що стосується доступу до дитини, судовий виконавець у виконавчому провадженні співпрацює з представником місцевого самоврядування за місцем проживання дитини або, за винятком, за місцем проживання зобов’язаної особи, яка має досвід у взаємодії з дітьми. У разі необхідності судовий виконавець може запропонувати місцевій владі, тимчасово розмістити дитину в соціальну установу. Якщо зобов’язана особа перешкоджає примусовому виконанню, вона мусить оплатити штраф.

Відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 2201/2003 щодо юрисдикції та визнання та виконання судових рішень у шлюбних справах та питань батьківської відповідальності, рішення, винесене в державі-члені, визнається в інших державах-членах без будь-якої спеціальної процедури. Цей Регламент застосовується до всіх держав-членів Європейського Союзу, за винятком Данії.

Відповідно до Закону про міжнародне приватне право Естонії, відносини між дитиною та батьками регулюються законодавством країни проживання дитини.

Крім того, між державами, які підписали Конвенцію, застосовується Гаазька конвенція 1996 року про юрисдикцію, чинне законодавство, визнання, виконання та співробітництво з питань батьківської відповідальності та заходів щодо захисту дітей.

Естонська Республіка уклала угоди про правову допомогу з такими країнами:

Угода про правову допомогу та правові відносини між Естонською Республікою, Литовською Республікою та Латвійською Республікою (1993 р.);

Угода про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах між Естонською Республікою та Російською Федерацією (1993);

Угода про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах між Естонською Республікою та Україною (1995 р.);

Угода про правову допомогу та правові відносини у цивільному, трудовому праві та кримінальних справах між Естонською Республікою та Республікою Польща (1999 р.).

Оскільки всі сторони угод про правову допомогу, укладені з Литвою, Латвією та Польщею, також є сторонами Гаазької конвенції 1996 року, сторони вирішили застосовувати положення Конвенції під час визначення чинного законодавства.

 

Джерело – Дитина МАЄ ПРАВО