Батьківська відповідальність, спільна опіка або почергове проживання, усиновлення, забезпечення права на контакт, відібрання дитини у разі невиконання рішення суду, робота з психологом та багато цікавого для українського законодавця.

Термін “батьківська відповідальність” закріплений у Цивільному кодексі (Закон № 89/2012).

Цей термін включає перелік прав та обов’язків батьків, які складаються з:

 – догляду за дитиною (турбота про її здоров’я, фізичний, емоційний, інтелектуальний та моральний розвиток);

 – захисту дитини;

 – підтримання особистого контакту з дитиною;

 – забезпечення її виховання та освіти;

 – визначення місця проживання;

 – представництва дитини та управління її активами.

 

Батьківська відповідальність починається від народження дитини та закінчується, коли дитина отримує повну правоздатність. Тривалість та обсяг батьківської відповідальності можуть бути змінені лише судом. Батьківська відповідальність здійснюється відповідно до інтересів дитини. Перед прийняттям рішення, яке впливає на інтереси дитини, батьки інформують дитину про все необхідне для того, щоб вона могла прийти до власної думки з цього питання і повідомити про це своїх батьків. Це не застосовується, якщо дитина не в змозі належним чином прийняти інформацію чи висловити власну думку. Батьки приділятимуть особливу увагу думці дитини та враховують її при прийнятті рішення. Батьківська відповідальність, пов’язана з особою дитини, виконується батьками таким чином і в обсязі, який відповідає рівню розвитку дитини.

До моменту набуття дітьми правоздатності, батьки мають право керувати вихованням дитини, що відповідає її можливостям, включаючи обмеження, спрямовані на захист моральності, здоров’я та прав дитини, а також прав інших осіб і громадського порядку. Дитина повинна підкорятися цим заходам. Освітні ресурси можуть використовуватися лише у формі та обсязі, що відповідає обставинам, не загрожує здоров’ю дитини або її розвитку та не завдає шкоди людській гідності дитини.

Батьки мають обов’язок і право представляти дитину в судовому процесі, за яким дитина не є юридично компетентною. Батьки представляють дитину спільно, однак кожен з них може діяти окремо; якщо один з батьків діє самостійно у справі, що стосується дитини, стосовно третьої сторони, певне, що він/вона діє за згодою іншого із батьків. Один із батьків не може представляти дитину, якщо це може призвести до конфлікту інтересів між ним та дитиною або між дітьми тих самих батьків. Якщо батьки не згодні, хто з них повинен представляти дитину в судовому провадженні, суд вирішить — за клопотанням одного з батьків, хто з батьків законно діятиме від імені дитини і яким чином.

 

Батьки мають обов’язок і право керувати майном дитини, зокрема, адмініструвати його з належною обережністю. Вони повинні безпечно розпоряджатися коштами пов’язаними з майном дитини. Під час судочинства, яке стосується окремих частин власності дитини, батьки виступатимуть як її представники. Якщо один з батьків порушує обов’язок піклуватися про майно дитини з належною обережністю, він/вона компенсує дитині збитки, понесені спільно і поодинці. Якщо батьки не погоджуються з важливими питаннями, пов’язаними з управлінням майном дитини, вони звертаються до суду. Батькам потрібен дозвіл суду на правові акти, які стосуються чинної або майбутньої власності дитини або окремих частин такого майна, якщо вони не є спільною власністю.

Батьківська відповідальність є обов’язком обох батьків. Кожен з батьків має це право, якщо не був його позбавлений. Неважливо, чи батьки дитини одружені чи ні, народилася дитина в шлюбі чи поза ним.

Батьки реалізовують батьківські обов’язки у взаємній згоді. Якщо затримка у прийнятті рішення щодо питання, що стосується дитини, може бути небезпечною, один з батьків може прийняти рішення або дати лише свою згоду; однак він повинен повідомити іншого із батьків про стан справ без затримки. Якщо один з батьків діє самостійно у справі дитини стосовно третьої сторони, з благими намірами, то розуміється, що він / вона діє за згодою іншого з батьків. Якщо батьки не прийшли до згоди у питанні, що є важливим для дитини, зокрема щодо її інтересів, суд вирішує, за клопотанням одного з батьків; так само, якщо один з батьків виключений з процесу прийняття рішення щодо важливого питання для дитини іншим з батьків. Важливими питаннями вважаються, зокрема, визначення місця проживання та вибору освіти або працевлаштування дитини, але не повсякденні медичні та подібні процедури.

 

Суд може прийняти рішення про припинення батьківської відповідальності, якщо батьки не мають можливості виконувати свою батьківські обов’язки через серйозні обставини і якщо це можна вважати необхідним для забезпечення найкращих інтересів дитини. Якщо один з батьків не виконує належним чином свої батьківські обов’язки, а інтереси дитини вимагають цього, суд може обмежити батьківську відповідальність або обмежити її виконання, водночас визначити обсяг такого обмеження. Якщо один з батьків зловживає своєю батьківською відповідальністю або здійснює її, та/або нехтує своєю батьківською відповідальністю або її виконанням серйозно, суд може позбавити його/її батьківських прав. Якщо один з батьків скоює умисний злочин проти своєї дитини, або якщо використовує свою дитину для вчинення злочину, суд також може позбавити батьківських прав. Якщо батьківська відповідальність обмежена або її виконання обмежене, а також при відсутності двох батьків суд призначає опікуна для дитини.

Опікун має стосовно дитини всі зобов’язання та права її батьків, але не має зобов’язань щодо утримання дитини. Опікун повинен мати повну правоздатність, а його спосіб життя повинен гарантувати, що він здатний належним чином виконувати цю роль. На роль опікунів суд може також призначити двох осіб — як правило, одружених. Якщо фізична особа не може бути призначена опікуном дитини, суд призначає орган соціальної та правової охорони дітей до того часу, поки суд не призначить іншого опікуна для дитини або поки опікун не прийме цю роль. Опікун підлягає судовому нагляду, готує список майна на початку та в кінці виконання обов’язків, зобов’язаний регулярно подавати до суду звіти про дитину, її розвиток та звітність управління майном. Кожне рішення опікуна крім повсякденних має бути схвалене судом.

Іншою можливістю є розміщення дитини у прийомну сім’ю. Виховання є особистою турботою про дитину іншої людини; однак, це не передбачає прийняття чужої дитини як власної, як у випадку усиновлення.

Батьки дитини зберігають свої обов’язки та права, що випливають з батьківської відповідальності, включаючи право особистого та постійного контакту, а також право на інформацію про дитину. Прийомні батьки повинні гарантувати належний догляд, бути резидентом Чеської Республіки та повинні погодитися на опіку. Як правило, опікун є родичем, а також може бути іншою особою, якій орган соціальної та правової охорони дітей надав право на опіку.

 

Рішення про догляд за дитиною є необхідною умовою для розлучення батьків. Суд може надати опіку над дитиною одному з батьків або застосувати спільну опіку. Суд буде враховувати особистість дитини, зокрема її таланти, можливості розвитку, спосіб життя її батьків, емоційну орієнтацію та походження дитини. Одним із ключових факторів оцінки є здатність кожного з батьків дитини забезпечувати виховання, поточну та очікувану стабільність освітнього середовища, в якому дитина повинна жити, а також емоційні зв’язки дитини з її братами та сестрами, бабусями та дідусями або іншими родичами.

Суд завжди враховуватиме, хто з батьків належним чином доглядав за дитиною і правильно прислухався до емоційного, інтелектуального та морального виховання, а також хто з батьків пропонує дитині кращі можливості для здорового та успішного розвитку.

Суд також зосередиться на праві дитини на опіку обох батьків, на підтримку постійного особистого контакту з кожним із батьків, на праві того з батьків, з яким дитина не буде жити на регулярній основі, на отримання інформації про дитину. Суд враховуватиме здатність батьків домовитися про виховання дитини.

 

Батьки разом вирішують, як той з батьків, з ким не проживає дитина, буде реалізовувати право на контакт з дитиною. Якщо сторони не дійшли згоди, суд врегульовує право на контакт між дитиною та тим з батьків, що живе окремо. У обґрунтованих випадках суд може визначити місце контакту між одним із батьків і дитиною. Якщо це необхідно в інтересах дитини, суд може обмежити право батьків на особистий контакт з дитиною. У разі зміни обставин суд змінить рішення, що стосується виконання зобов’язань та прав, що випливають з батьківської відповідальності, навіть без клопотання.

У разі розлучення батьків, угода між батьками про спосіб виконання батьківської відповідальності повинна регулювати, як кожен з батьків буде піклуватися про дитину після розлучення. У цій угоді батьки також можуть регулювати контакти між батьками та дитиною. Така угода підлягає узгодженню судом. Те ж саме стосуватиметься домовленості між батьками, якщо батьки дитини не живуть разом.

 

Для захисту інтересів дитини суд, під час розгляду справи про догляд за неповнолітньою дитиною, спрямовує батьків на пошук примирення. Суд може зобов’язати батьків на досудових примирних, посередницьких зустрічах, сімейній терапії на термін не більше 3 місяців, з фахівцем з психології. Крім того, можна скористатися послугами шлюбно-сімейних консультаційних центрів, які надають допомогу через кваліфікованих психологів та соціальних працівників.

 

Орган соціальної та правової охорони дітей може переконати або навчити батьків, які не поважають права дитини (наприклад на догляд або регулярний контакт) щодо законодавства та наслідків його/її поведінки. Орган соціального та правового захисту дітей може накласти на батьків зобов’язання використовувати експертне консультування, якщо батьки не в змозі розв’язати проблеми, пов’язані з вихованням дитини.

 

При дотриманні призначених умов суд може, на прохання батьків, вирішити, зокрема, наступні питання, що стосуються відносин між батьками та дітьми:

 – права особистого характеру (наприклад, право визначати ім’я та прізвище дитини або право давати згоду на усиновлення дитини);

 – догляд за дитиною та регулювання контакту з дитиною;

 – альтернативні форми догляду за дитиною (наприклад, утримання, опіка над іншою особою, прийомна опіка, інституційна опіка);

 – зобов’язання з матеріального утримання та підтримки;

 – представництво та управління майном дитини, надання згоди на правові дії дитини;

 – з питань, важливих для дитини, де батьки не можуть дійти згоди (важливими питаннями вважаються, зокрема, визначення місця проживання та вибору освіти або працевлаштування дитини, але не звичайні медичні та подібні процедури).

 

Найчастіше суд вирішує, кому довірити дитину, регулювання контакту з дитиною, про утримання і підтримку.

Догляд за дитиною є лише частиною зобов’язань і прав, включених до батьківської відповідальності. Якщо той з батьків, якому не було доручено догляд за дитиною, не був позбавлений батьківської відповідальності, і його батьківська відповідальність не обмежувалася або не зупинялася, він/вона продовжує виконувати її стосовно інших складових батьківської відповідальності та не втрачає права розв’язувати важливі питання, що стосуються дитини. Батьківська відповідальність виконується батьками за взаємною згодою і відповідно до інтересів дитини. Якщо існує небезпека невиконання зобов’язань під час ухвалення рішення щодо питання, що стосується дитини, один з батьків може прийняти рішення або дати свою згоду; однак він повинен повідомити іншого батька про стан справ без затримки.

 

❗ Цивільний кодекс визначає поняття, Спільна опіка (спільне виховання) та Спільне утримання (почергове виховання).

При прийнятті рішення суд керується відповідності найкращим інтересам дитини.

 

Спільна опіка (спільне виховання)

Ця форма регулювання догляду за дитиною означає, що тут немає конкретного рішення про обов’язок тільки одного із батьків піклуватись про дитину. На практиці це означає, що при спільній опіці один з батьків може, наприклад, забезпечити освітні потреби дитини, а інший її спортивні заходи, або один з батьків зосереджується на вивченні мови дитини, а інший – на інших позакласних заходах. Обидва батьки беруть участь у наданні медичної допомоги та забезпечені матеріальних потреб дитини (наприклад, приготування їжі, прибирання, одяг тощо). Якщо дитину доручають спільній опіці, необхідно, щоб з цим погодилися батьки.

 

Спільне утримання (почергове виховання)

Спільне утримання означає, що дитина по черзі знаходиться під опікою одного з батьків протягом певного періоду часу. Суд також визначить права та обов’язки, що здійснюються протягом цих періодів часу.

Клопотання, що стосується батьківських зобов’язань та прав, повинно бути подане до районного суду (у Празі в районному суді, у Брно, у міському суді), в юрисдикції якого перебуває неповнолітня особа. Суд може у справах, що стосуються неповнолітніх, також приймати рішення без клопотання.

Використовуючи попереднє рішення, суд може, навіть до винесення рішення по суті справи, якщо це необхідно для тимчасового врегулювання відносин учасників, накласти на учасника провадження виплату аліментів та/або доручити дитину на піклування одного з батьків або особи, визначеної судом. Зазвичай попереднє рішення видається на клопотання, однак, якщо є можливість розпочати провадження по суті справи (отже, провадження у справі про догляд у суді неповнолітнього) без клопотання, попереднє рішення також може бути винесено без нього.

Взагалі, для попередніх рішень ситуація полягає в тому, що для забезпечення відшкодування збитків або інших збитків, які виникли б у зв’язку з попереднім рішенням, заявник повинен внести депозит для забезпечення. Проте, у випадку попереднього рішення у справі про утримання застава не вимагається. Суд приймає попереднє рішення без затримки протягом 7 днів після подання. Суд вирішить, не заслуховуючи сторони. При винесенні попереднього судового рішення суд накладає на заявника, що він/вона повинен подати до суду клопотання про початок провадження у встановлений йому термін, а також визначити, що попереднє рішення буде тривати лише певний період часу.

Закон про спеціальний судовий процес (Закон № 292/2013, зі змінами) регулює спеціальне попереднє рішення у справі, в якій неповнолітній перебуває в ситуації відсутності належного догляду незалежно від того, чи є особа, яка має право на опіку, або якщо життя дитини, її нормальний розвиток або інший важливий інтерес під загрозою. У такому випадку суд може винести попереднє рішення лише за клопотанням органу з питань соціальної та правової охорони дітей та врегулювати відносини дитини на суттєвий час, зазначаючи те, що дитина буде розміщена. у відповідному середовищі, відповідно до рішення. Через таке попереднє рішення можна лишити дитину в прийомній родині на тимчасовий період, протягом якого батьки не можуть доглядати за дитиною з серйозних причин, після закінчення терміну його перебування дитина може бути усиновлена. Батьки дають згоду на усиновлення, або вирішують, що згода батьків на усиновлення не потрібна. Суд розглядає клопотання про попереднє рішення без затримки, але не пізніше, ніж через 24 години після його подання. Рішення буде виконано відразу після його призначення, а суд буде співпрацювати з відповідними державними органами.

Відповідно до Закону про судовий збір (Закон № 549/1991, з поправками) справи, що стосуються піклування та опіки для неповнолітніх, звільняються від зборів. Це означає, що заявник, який подає клопотання щодо батьківських зобов’язань та прав, не зобов’язаний сплачувати судові збори.

За певних умов можна призначити законного представника безкоштовно або за знижену плату. Призначення представника має бути обґрунтоване положенням учасника (на практиці це може бути несприятлива фінансова обставина або несприятлива соціальна ситуація)

Закон про надання правової допомоги у прикордонних суперечках в межах Європейського Союзу (Закон № 629/2004, з поправками) регулює доступ до правової допомоги для судового розгляду в державі-члені Європейського Союзу, в якій фізична особа, що проживає в іншій країні бере участь.

Закон про юридичну професію (Закон № 85/1996, зі змінами) визначає умови, за яких можна вимагати безкоштовного призначення адвоката безпосередньо Чеською асоціацією адвокатів.

Рішення, що стосується батьківської відповідальності можна оскаржити. Районні суди є судами першої інстанції. Регіональні суди (або міський суд у Празі) приймають рішення щодо оскарження рішень судів першої інстанції. Скарга на рішення суду може бути подана протягом 15 днів з моменту отримання письмового рішення судом, рішення якого оскаржується, і, якщо це не заборонено законом (наприклад, неможливо подати апеляцію на рішення суду, що затверджує договір між батьками на догляд за дітьми). Оскарження також вважається поданим вчасно навіть після закінчення п’ятнадцятиденного періоду, якщо апелянт подав неправдиву інформацію.

Слід підкреслити, що деякі рішення можуть бути врегульовані тимчасово — вони, таким чином, можуть бути виконані, навіть якщо на них подано апеляцію. Рішення про утримання та рішення про продовження тривалості навчання, через яке дитина тимчасово позбавлена опіки батьків або іншої особи, тимчасово підлягають виконанню.

Якщо особа не виконує своїх зобов’язань навіть після рішення суду, суд забезпечить виконання рішення шляхом накладення штрафу. Суми окремих штрафів не можуть перевищувати 50 000 крон (приблизно 59 000 грн). Інші заходи, які може призначити суд, включають зустріч з посередником, зустріч з експертом з психології або визначення плану режиму адаптації для полегшення встановлення контакту між дитиною та особою, яка має право на контакт з нею.

 

Якщо, попри виконання зазначених заходів, зобов’язання не виконуються, або якщо з обставин зрозуміло, що такий підхід не призвів до їх виконання, суд приймає рішення у виняткових випадках про відібрання дитини. Рішення, за яким було вилучено дитину, буде передане зобов’язаній стороні лише під час виконання.

Рішення, що стосуються батьківської відповідальності, видані судами в державах-членах Європейського Союзу, визнаються в Чеській Республіці відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 2201/2003 від 27 листопада 2003 року щодо юрисдикції та визнання та виконання рішень у шлюбних справах та справах батьківської відповідальності, скасовуючи Регламент (ЄС) № 1347/2000 (“Регламент № 2201/2003”), без необхідності спеціального розгляду.

Перш ніж рішення у справах про батьківську відповідальність, видане в іншій державі-члені ЄС, може бути виконане в Чеській Республіці, воно повинно бути оголошене в порядку виконання відповідно до спеціальної процедури, відповідно до вищезазначеного Регламенту № 2201/2003.

Рішення про право на контакт з дитиною та рішення, про відібрання дитини, видане на підставі ст. 11 (8) Регламенту № 2201/2003 відповідно до ст. 41 та 42 Регламенту № 2201/2003, що підлягають виконанню в іншій державі-члені без можливості заперечення, якщо рішення було засвідчено у державі-члені походження за допомогою стандартизованої форми, що міститься в додатку до Регламенту № 2201/2003.

У провадженні, що стосується питань батьківської відповідальності, чинне законодавство керується відповідно до Конвенції від 19 жовтня 1996 року. Будь-яка двостороння міжнародна угода, за якою Чеська Республіка пов’язана з іншими державами, має перевагу над Конвенцією 1996 року, якщо інше не передбачено декларацією відповідно до ст. 52 (1) Конвенції 1996 року (така декларація була зроблена стосовно взаємної двосторонньої угоди Чеської Республіки та Польщі, яка забезпечила перевагу Конвенції 1996 року).

 

Джерело – Дитина МАЄ ПРАВО