Светлана Ройз створила “практику мушлі”, яка надає діткам підтримку батьків у найскладніші моменти – коли батьків немає поряд. Тож, ця практика ідеально підійде для адаптації діток у садочку, школі, в поїздці у табір та в інших тимчасових розлуках з батьками.

Психологиня Світлана Ройз обрала мушлю – як символ дитинства, як символ зберігання дитячих спогадів.

Отже, що треба зробити. Дорослий бере мушлю і пошепки (але так, щоб було чутно), каже в неї те, що видається найщирішим та найчеснішим. Про свою любов до дитини, про те, яка дитина добра, сильна, розумна, талановита, про те, що перед нею відкриті всі двері, і що любов батьків завжди з нею, де б вона не була.

Таку невелику мушлю можна взяти з собою в школу, в поїздку. І коли важливо відчути батьків поруч, коли важлива підтримка – прикласти її до вуха. Вона «зберігає» цей досвід близькості і підтримки. І дитина буде «чути» вкладені в неї послання.

Діткам в садок можна дати в’язану мушлю або справжню невелику без гострих країв. Якщо є страх, що мушля загубиться чи може розбитися, можна запропонувати дитині скласти долоню «мушелькою» і прикласти її до вушка. Будь-яка річ може загубитися або зіпсуватися – а любов і підтримка батьків завжди всередині нас, з нами.

 

Джерело – НеБийДитину 

Текст – Світлана Ройз

Переклад та адаптація – НеБийДитину