Психологія

Як виховати щасливу дитину. Батьківські стратегії.

Відмінна можливість поспостерігати за своїми механічними батьківськими реакціями і вбудованими програмами – це спроба зрозуміти, а чим же я керуюся, вибираючи той чи інший стиль поведінки зі своїми дітьми?

Я тут трошки проаналізувала, спробувала структурувати свої спостереження, і ось що у мене вийшло …

Батьківська стратегія

  1. Вирішальною, і задає тон усім моїм принципам, як не крути, є модель виховання, яку я сприйняла від батьків.

Тут, як і в будь-якій сім’ї, є свої плюси і мінуси. Але з цими реакціями найскладніше управлятися, так як вони сидять найглибше. І в стресові моменти, вони виявляються домінуючими, хочу я цього чи ні.

  1. Другою прилаштовується модель виховання мого чоловіка, так як з нею теж дуже потрібно рахуватися, якщо у нас сім’я з демократичною принципами. Тут конфлікти неминучі. Так як двох однакових сімей нізащо не знайти, як і двох однакових людей.

                                     Наше бажання йти на компроміс між двома часто протилежними думками стає вирішальним для щастя сім’ї.

Винятком є ​​сім’ї, де чоловік вважає, що виховання дітей – це суто жіноча роль. При такому підході конфлікту не буде. Це потім вже, коли діти стануть дорослими, таке виховання може вийти боком. Але зараз не про це.

  1. Третьою складовою моєї стратегії я б назвала критичне переосмислення того, як мене виховали батьки. Воно засноване на моїх набитих шишках вже в дорослому житті і на досвіді великої кількості тренінгів і консультацій, де спливли і піддалися спробам виправити всі або багато помилок моїх батьків у створенні моєї особистості.
  2. Наступними підтягуються знання з педагогіки і психології, добре засвоєні під час студентських років і під час моєї педагогічної практики. Я їх вважаю мало не найважливішими в моєму списку. Тому що ті методи, які я пропустила через себе, то з чим я експериментувала і на чому вчилася – це та сама база, яка може конкурувати з ввібраними з дитинства принципами.
  3. І, звичайно ж, нікуди вже не дітися від лавини книг, статей і публікацій на тему виховання (видання, соц.сети, блоги). І всі їх я обов’язково читаю як супер відповідальна мама. Всю отриману інформацію співвідношу з моїм баченням і уявленнями про те, як не покалічити дитину і зробити її дитинство щасливим. При цьому не забути виховати з неї успішну людину і не втратити близькі взаємини. І роблю відповідні висновки.

Це я ще не почала відвідувати лекції психологів на ці теми, а так хочеться, але я поки стримуюся …

  1. І остання, але від цього не менш важлива складова моєї стратегії – це набутий досвід з моїми дітьми, усвідомлення того, що і як працює, а що взагалі не працює з цими конкретними маленькими індивідуальностями.

Про це варто писати багато і окремо.

Це і про материнську інтуїцію, і про емоційний інтелект, і про те, що не всі методи можуть підійти саме моїм дітям, про те, що потрібно спиратися на глибинні знання в психології, знання типажів, форм реакцій і індивідуальних особливостей не тільки дітей, але і батьків.

Як не зійти з розуму?

Я постійно лавірую в моєму спілкуванні з дітьми в цьому океані досвіду та інформації, і намагаюся знайти себе як ідеальну маму … Тут головне не замислюватися про те, чому я так чи інакше поступаю …

А якщо задумалася, то все! Зворотного шляху немає. Доведеться розбиратися і бути свідомою мамою.

Хоча плюси можна знайти і в тому і в іншому варіанті. Вибирати нам.

Втім, як і завжди!

Скажу так, якщо ми спантеличуємо власним розвитком за допомогою виховання, наш шлях – другий.

Не найлегший, але найцікавіший!

 

Автор – психолог Тетяна Коваленко

Джерело – popyatam.com