Психологія

Як часто ми насилуємо себе?

 

Питання для тих, хто потрапив в болото саморозвитку.

З болотом воно у мене асоціюється тому, що з нього так просто не виберешся. Доведеться завмерти, не смикатися, добре подумати, оцінити ситуацію і знайти ту єдину гілочку, яка витягне з трясовини.

При цьому я зовсім не вважаю, що саморозвиток – це щось негативне. Якраз навпаки. Але без грамотного підходу тут не обійтися, так як є в роботі над собою небезпечні місця, які потрібно позначити і обходити стороною.

Саморозвиток. Слово-то яке благородне. Наповнене сенсом і високими ідеями. А на ділі виявляється неоднозначне.

Саморозвитком захоплюються ті, хто не зупиняються на досягнутому і постійно хочуть удосконалюватися. І все б добре, якщо не потрапити в болотце.

Найнебезпечніший компонент болотистій твані – це горезвісний вихід із зони комфорту. Скільки вже було сказано за нього і проти нього. І ми метану між цими – то виходжу, то не виходжу. І ніяк не можемо зрозуміти, а де ж то почуття, що ми все робимо правильно?

А в цей час нас все засмоктує і засмоктує.

Є велика ймовірність, що нас засмокче, якщо ми ставимося до особистостей, схильним до мазохізму. Але, блін. Це ж треба зрозуміти про себе і прийняти. А ми звикаємо до теплого болітця так непомітно, поступово. Ми втягуємося в це постійне відчуття що з нами щось не так. І чомусь це нам подобається. Відразу спадає на думку – “Стражданнями душа вдосконалюється”.

І ось вже вираз обличчя набуває кисло-гіркий відтінок. І очі не блищать. Ми так само сміємося, але не куточками очей. Розважаємося, але не віддаючись повністю, а пригальмовуючи. Досягаємо без задоволення. Виховуємо дітей з оглядкою на авторитети. Обіймаємо чоловіка, але не до кінця, не проникаючи.

Все тому що в глибині-то душі ми зовсім не в ладу з собою. Ми весь час в стані внутрішньої ревізії: а що я зробила? а цього досягла? а ось тут підправила? а цього час приділила?

І якщо немає – здрастуй, почуття провини і самобичування.

Розуміючи, що самі не впораємося, ми хочемо знайти допомогу і підтримку. Порадники знаходяться відразу – і оффлайн, і онлайн. Є і книжкові. До них ми теж звертаємося. У кожного своя історія. При цьому деякі з порадників в болоті взагалі не були, але розповідають, як з нього вибратися. Тема благодатна, є де розвернутися. І тут хто на що гаразд. Головне, не почати поглинати все підряд. Це схоже на безладне борсання. Але ж можна і потонути.

А нам-то всього і треба. Тільки б знайти те саме рівновага між прагненнями і збереженням повноти кожного прожитого миті. А ще – вміння слухати себе. Це і є та гілочка, яка може нас витягнути.

Мені здається, тут ситуація як з вихованням дітей. Методів і принципів багато, але не все підійде мені і моїм дітям. Потрібно перш за все бути чутливим. Пам’ятайте, як у фільмах показують спосіб злому замка сейфа. Той, який зі стетоскопом. Потрібно почути ті клацання, які спрацьовують, коли ми знаходимо потрібну цифру. Так само і в пошуку стилю виховання. Потрібно чути клацання.

А ось з собою складніше. Стільки успішних прикладів навколо. Хочеться прямо переймати кейси оптом. Якщо у когось спрацювало, то має і мені підійти.

І ми забуваємо слухати клацання нашого сейфа. А щоб їх почути, потрібно перебувати саме в зоні комфорту і хоч ненадовго бути задоволеною собою. І тоді почуємо, і підберемо наш код.

Я хочу сказати, що все – і спосіб планування, і темпи досягнень, і манера відпочивати, і фільми-книги, які ми дивимося-читаємо, і яке меню вибираємо, і як з сім’єю спілкуємося – все повинно бути наше, комфортне саме для нас, а не правильне або ефективне. Те, що ефективно для іншого, у нас взагалі може не спрацювати.

А ми звикли до складнощів, до подолання. І до насильства над собою. Давайте відвикати.

Я починаю…

 

Психолог – Тетяна Коваленко

https://www.facebook.com/tatyanakovalenko80