Маленький Човник стояв на березі і дивився на море. Човник був дуже маленьким. Його машта була зроблена зі шкорлупи грецького горіха, а парус – з палички та листячка.
Яке ж море синє і велике, — думав Човник. Як небо. Якби не ці білі хмаринки на небі, можна було б й переплутати, що де знаходиться.
І тут море побачило Човника.
-Чому він на березі, — подумало море. Човникам не місце на березі. Вони повинні бути тут, в морі. І море відправило за Човником хвилю. Але вона виявилась замалою і не дістала Човника. Тоді море відправило ще одну, більшу, але Човник був так далеко, що вона лише трохи намочила його. Нарешті, море здійняло величезну хвилю, вона підхопила Човника та він опинився на морі.
Море гойдало маленького Човника вгору й вниз.
Але човник не дивився на хвилі, він дивився на небо. Коли хвилі здіймали його, то білі пухнасті хмаринки здавались такими близькими. Так хотілося зануритись в них. Але потім хвилі знову опускали його до низу.
- Куди хочеш попливти, Човинку?, — запитало море
- Я хочу потрапити на небо, — відповів Човник.
- Неймовірно, — відповіло море. Вперше таке чую. Човники не літають в небі, вони ж не літаки! Це смішно.
І море гучно засміялось
ХА-ХА-ХА
Чайці, що пролітала мимо, це теж здалося смішним. Таким смішним, що вона підхопила Човника своїм дзьобом і полетіла з ним високо у небо. Все вище й вище. Все далі від землі та моря й далі.
І нарешті чайка дісталась пухнастої хмарники. Вона поклала на неї Човника та полетіла далі.
- Бувай, Човнику! Гарна ідея погойдатись по хмаринках.
- Бувай, Чайко! Дякую тобі, — мовив Човник.
Потім він занурився в теплу хмаринку. Хмаринка була така м’яка та ніжна, що сон почав обіймати його.
- Куди ж мені тепер пливти?, — подумав він і позіхнув. А може, я вже на місті? Напевно, що так. Адже мені тут так добре.
Човник ще раз позіхнув, пірнув з головою у хмаринку та солодко заснув.
Текст: Наталія Бушковська
Ілюстрації — Марина Горбатко
Джерело: ninnananna.com.ua
